Іду з дитинства до Тараса

В дні перемог і в дні поразок

В щасливі дні і в дні сумні     

Іду з дитинства до Тараса,    

Несу думки свої земні.           

  (Ю. Рибчинський)  

          

                 
   У нашій історії є чимало видатних постатей, котрі гідно можуть зійти на п'єдестал слави і пошани. Та лише Тараса Шевченка, його геніальні твори, його страждальне життя український народ і кожен українець сприймають як святиню Духа, як свого Будителя і Пророка.
   Тарас Шевченко - наш Законодавець, наш Учитель, що вказує шлях Святої Правди, він Пророк, що заступається перед Богом за свій народ. Поруч Заповідей Божих ставить нам заповіді національні, які ми маємо знати, берегти і дотримуватися.
   Це стало лейтмотивом літературної години "Іду з дитинства до Тараса" проведеної з учнями 1-4 класів місцевої школи сільським бібліотекарем Марією Смолінською та директором Народного дому Іриною Приставською.
   Школярі з великою цікавістю слухали бібліотекаря про нелегке дитинство Тараса Шевченка, його любов до рідного краю, а також дізналися про його творчість не тільки як поета, але і як художника. Про Шевченка-художника розповіла директор Народного дому Ірина Приставська та показала репродукції картин великого Кобзаря.
    Кровний зв'язок з народом, його долею, безпосередність поетичного генія, велику силу емоцій, мови змогли відчути всі присутні в залі завдяки виконанню віршів поета, які декламували учні. Читаючи його вірші, кожен знаходив щось дороге і близьке серцю.
    Також проведено конкурс малюнків "Поезія Шевченка очима дітей", в якому взяли участь учні 1-4 класів. У бібліотеці вже стало традицією напередодні Шевченкового свята проводити творчий конкурс " "Кобзар" у моєму житті та в житті моєї родини", у якому взяли участь учні старших класів.
    Доповнювала захід книжкова виставка " Єднаймо душі словом Кобзаря". Вона зацікавила не тільки присутніх учнів, а й багатьох відвідувачів бібліотеки. Презентація книжкової виставки змусила користувачів бібліотеки прискіпливо зазирнути в глибини власної душі і зняти з полиці книгу поетову чи про нього, і знову поринути у той світ, з яким ми знайомі ще змалку, і який ніколи не опануємо остаточно. Знову пережити ту страшну трагедію Шевченкового життя.
    Усі були переконані - Шевченко живе, бо палає у людських душах і серцях його вогненна поезія.