Крути: і сум, і біль, і вічна пам'ять

Бій під Крутами назавжди увійшов в історію України, як героїчна подія, яка довела, що молодь буде захищати свою державу до останнього. "Крути: і сум, і біль, і вічна пам'ять" під такою назвою у бібліотеці організовано книжкову виставку, на якій представлена література про події 29 січня 1918 року під Крутами, де в нерівній боротьбі з більшовицьким військом поліг цвіт української нації - близько трьох сотень молодих юнаків.

Горить свіча, і пам'ять полум'ям тремтить

Під такою назвою у бібліотеці організовано виставку-пам'ять книги Анатолія Кузнєцова "Бабин Яр". Бабин Яр поряд з Освенцимом став жахливим символом Голокосту на території Східної Європи й прикладом того, до чого призводять людиноненависницькі теорії. Загалом за роки Другої світової війни у Бабиному Яру, за різнити оцінками , полягло від 100 до 150 тисяч осіб різних національностей. Книга про найжахливіші сторінки історії 20 століття. Читати - нелегко, знати - важливо. Наше покоління повинне зберегти пам'ять про Бабин Яр і передати її наступним, щоб не повторилися помилки минулого.

Любов до України словом передав

Віртуальна літературна стежина до 130 річчя від дня народження Павла Тичини. Павло Тичина увійшов в історію нашої культури як поет-новатор, романтик, співець Весни, перекладач, науковець, музикант, художник. Він зробив значний вклад у розвиток української культури першої половини 20 століття. Павло Григорович Тичина народився у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії в родині священика. Батьки юного генія зробили величезний внесок у його майбутнє. Мати Марія Василівна Тичина прищепила сину любов до українського слова, навчала його народним пісням та думам. Змалку він виявив інтерес до музики, віршованого слова та малювання. Як поет Павло Тичина починав у 1906 році, коли цого поезія викарбовувадась із наслідування народних пісень та творів Т.Г.Шевченка, почасти під впливом Олександра Олеся та Миколи Вороного. На формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським. Підсумком творчої діяльності молодого Тичини стає переломна збірка поезій "Сонячні кларнети" (1918). Його вірші, сповнені музичного звучання, надихають сучасних композиторів і виконавців на створення нових пісень. У 1992 році відома українська співачка Марія Бурмака написала музику на вірш Павла Тичини "Пам'яті тридцяти" присвятивши її київським студентам і гімназистам, які загинули за Україну в бою під Крутами. Естрадні київські співачки Леся і Галина Тельнюк підготували для сольного виступу музичний цикл на вірші Тичини про "Пастелі". Багато років хвилює серце його чутлива лірика. " Хай розквітне веселково у невиданій красі наша мова калинова, наше серце у росі" Ці натхненні слова поета навічно служитимуть закликом оберігати і збагачувати нетлінний скарб - рідну мову.

Нам боронить тебе, Соборну і єдину, і нам твою історію творить

22 січня - День Соборності України. Це свято відзначається щороку в день проголошення Акту воз'єднання Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося 22 січня 1919 року на Софійській площі в Києві. Цей день назавжди залишиться в пам'яті українського народу, як один з найпрекрасніших моментів нашої історії. З цієї нагоди у бібліотеці розгорнуто книжкову виставку "Нам боронить тебе соборну і єдину, і нам твою історію творить". У зв'язку з локдауном книжкову виставку можна переглянути онлайн у фотографіях, а ознайомитись з літературою на виставці ви зможете з 25 січня.

Давні традиції відзначення Водохреща у нашому селі ( Віртуальний народознавчий екскурс)

Свято Водохреща ввібрало в себе багато обрядів, центральне місце серед яких належало обрядам, що пов'язані з водою. Вранці всі йшли до церкви на Службу Божу, а потім до річки, де відбувалося освячення води. На річці хлопці прорубували ополонку у вигляді хреста, потім робили хреста з льоду обливаючи цого буряковим відваром. Священик освячував воду, Усі набирали її у свій посуд і несли додому. Господар окроплював нею всіх членів родини, хату та домашніх тварин. Цю воду зберігали аж до наступного Водохреща. Молодь у цей день влаштовувала забави на льоду. Наприклад, ставили посеред річки колесо, до якого прибивали міцну палицю. До кінців палиці кріпили санки і влаштовували своєрідні каруселі. Діти із задоволенням каталися на круглянках ( із старого круглого плетеного кошика днище обмазували глиною, обливали водою і нарощували шар криги). Все це відбувалося з веселощами, жартами і сміхом. Таке дійство відбувалось в селі Ракобовти ще за часів Польщі і Австрії. З часом річка Буг зміліла, та й вода в ній стала непридатною для споживання, тому тепер освячення води проводять у храмі чи біля Хреста. Не забувають ракобовтівці і про справжній прадавній звичай - Йорданський хрест з льоду. Вперше відновили цю традицію у 2001 році, наступні - у 2004, 2009 та у 2017 роках. Ракобовтівці також бережуть і передають наступним поколінням ще одну гарну українську традицію - стародавні прадідівські колядки і щедрівки.

З передзвоном на поріг прийшов до нас Старий Новий рік

Локдаун не привід сумувати, треба віртуально щось читати. Пандемія внесла у наше життя свої корективи. Тому бібліотека підготувала віртуальний етно-дайджест "З передзвоном на поріг прийшов до нас Старий Новий рік". Пропоную вам цікаві факти про цей день, який має свою історію та свої унікальні традиції. Традиція святкувати Старий Новий рік налічує вже понад 100 років і є історичним феноменом, що виник унаслідок зміни літочислення. Здавна, ще у язичницькі часи, у Київській Русі початком року прийнято було вважати 22 березня - день весняного сонцестояння. Проте пізніше старт року перенесли на 1 вересня. І лише у 1700 році цар Петро 1 "переніс" офіційно Новай рік на 1 січня за юліанським календарем. Але наприкінці 19 століття календар Російської імперії відставав від європейського, тобто григоріанського, на 13 діб. Отож, аби нівелювати розбіжності, у 1918 році почали користуватися григоріанським - так 14 січня стало "Старим" Новим роком. Традиція зустрічати Старий Новий Рік збереглася у Сербії, Чорногорії, Македонії та деяких німецькомовних кантонах Швейцарії. 14 січня збираються маленькі хлопці в компанію, або ходять поодинц і засівають зерном оселі у які завітали. Бажають господарям достатку, миру, щасливого та щедрого року. Зерно, яке залишилося на підлозі, не збирають аж до наступного дня. А коли зберуть, то не викидають, а вмішують у їжу худобі чи віддають курям. Взялася ця традиція засівання саме від образу Василя - наставника землеробів. Вважалося, якщо зранку першим прийде чоловік, то рік буде вдалим, багатим і врожайним, а якщо жінка - голодним і посушливим. 14 січня ще святкують день Святого Василія Великого, який віддав своє життя Богослужінню.Також в цей день святкуємо свято Обрізання Ісуса Христа. На восьмий день після народження Ісус Христос був обрізаний згідно з старозавітною традицією, що символізувало посвячення дитини Богу. Під час обряду обрізання Спаситель також отримав ім'я, яке під час свого явлення Архангел Гавриїл повідомив Пресвятій Діві Марії.